Бойовий медик 35 Сумського полку Нацгвардії України з позивним «Юла» на початку повномасштабної війни призупинив навчання в одному з сумських вишів і вирішив служити у війську. Спочатку він приєднався до добровольчого формування, а згодом – до підрозділу Нацгвардії України. Історія цього бойового медика викладена в матеріалі Суспільного.
Про це розповідає Суми24
Бойовий медик 35 Сумського полку, позивний «Юла», готує спорядження для евакуації поранених і вивозу бійців з позицій. Він зазначає, що завжди має при собі рушницю: «Воно для захисту мого здоров’я і здоров’я побратимів. Причина, через яку ми придбали такі рушниці, – вони якісні, прості у використанні та ефективні в боротьбі з дронами, особливо тими, що літають на оптоволокні. Наразі ніхто не придумав нічого кращого, окрім ось такої штуки».
«Юла» демонструє автомобіль для евакуації, який його підрозділу подарували волонтери з Польщі. Він розповідає: «Вона вже підготовлена для евакуаційних дій. Далі ми будемо доукомплектовувати її, співпрацюючи з волонтерськими фондами, які нам у цьому допомагають. Зробимо так, щоб ця машинка могла забрати хлопців, адже вона має гарну прохідність. Потім ми доставлятимемо їх або до стабпункту, або безпосередньо в лікарню».
За словами «Юли», до війська він приєднався з початком повномасштабного вторгнення. Вирісши у військовій сім’ї, він не міг вчинити інакше. Поставив на паузу навчання, оформивши академвідпустку, і пішов у добровольче формування, а згодом у Нацгвардію України – ставши бойовим медиком.
«Пройшов одні курси, потім інші курси. Сподобалося. Розумію, що це велика відповідальність, але потрібно вміти брати на себе відповідальність. І подобається, що завжди в русі, ніколи не стоїш на місці, задачі є, розвиток постійний», — говорить він.
Під час служби на Донецькому напрямку він освоїв ще одну військову спеціальність через нестачу людей. «Я був заряджаючим на той час у нашій «Фіоні». Робота була активна, було багато цікавого… Навіть того, чого я і не знав, і не міг уявити, але, слава Богу, виходило швидко вчитися. Працювали перекатами, працювали якісно. Коли бачив свою роботу, адреналін зашкалював», — згадує медик.
«Були нюанси, ми працювали з різними снарядами, які мали специфічний запах. Це було літо, дуже жарко, і було тяжко. Бувало, що виходиш з машини і просто плачеш, бо запах настільки специфічний, що важко було не заплакати. З часом звикали, розуміли, як з цим боротися, хоч вентиляція в машині не справлялася, бо було дуже жарко», — розповідає «Юла».
Після служби на Донецькому напрямку він перейшов на Харківський, а нині служить на Сумщині. «Я тут багато чого знаю, тут морально легше… У кожному місці, де ми були, тяжко по-своєму. Війна не стоїть на місці, великий прогрес і з нашого боку, і з боку рашистів», — ділиться він.
Мотивацією для «Юли» є недопущення ворога на рідну землю: «Я не хочу, щоб вони забирали те, що не належить їм. Я не хочу, щоб вони шкодили цивільному населенню та моїм побратимам, всім людям, які знаходяться в Україні. Вони загарбники і роблять дуже погані речі, яких я не хочу бачити на своїй землі».
Чи повернеться він до цивільного життя після закінчення війни, чи залишиться у війську – поки не знає: «На це питання не можу дати чіткої відповіді, бо більше сконцентрований на сьогодні і завтра. Навіть і не роздумував над цим».
Поділитися в соціальних мережах