15 вересня Ганна Ярмак, мешканка Конотопщини, святкувала свій 100-річний ювілей. Її родина пережила важкі часи — у 1939 році батька жінки було арештовано, а згодом розстріляно.
Про це розповідає Суми24
Протягом свого життя Ганна працювала на торфорозробках, вчителькою, вихователькою та гардеробницею. Наразі в неї дві доньки, п’ять онуків і п’ять правнуків.
Цю інформацію повідомили у Конотопській міській раді.
Ганна народилася у Шаповалівці, неподалік від Конотопа, як третя дитина в родині, де у неї були старший брат і сестра. Вона навчалася у сільській школі. Родина зазнала репресій, адже у 1939 році її батька було арештовано, а згодом розстріляно. Мати працювала в колгоспі, як зазначили у міськраді.
Під час Другої світової війни, у 16 років, Ганна вийшла заміж за односельця, щоб уникнути відправлення до Німеччини. Жінка працювала на торфорозробках та виконувала різні роботи.
“Додому повертається з важким серцем, адже там — чоловік, якого не кохає. Після відходу німців її першого чоловіка мобілізують до армії, а через два місяці він загине на фронті”.
У 1948 році Ганна почала працювати піонервожатою у Шаповалівській школі та заочно навчалася у Глухівському педагогічному інституті, щоб стати вчителькою початкових класів.
Пізніше вона працювала у Бочечанській лісовій школі санаторного типу, де зустріла свого майбутнього чоловіка Миколу Ярмака, уродженця Великого Самбора. Він працював фельдшером та навчався у Харківському медичному інституті. Вони одружилися у листопаді 1953 року. У 1954 та 1956 роках у подружжя народилися дві доньки: Валентина та Ольга.
Згодом Миколу призначили головним лікарем Присеймівської сільської лікарні, і Ганна переїхала разом із ним, влаштувавшись учителькою 1-4 класів у Чорноплатівській школі, де працювала до 1976 року.
Родина планувала залишитися в Конотопі, у 1974 році вони придбали будинок. Проте чоловіка перевели в Черепівку на Буринщині, і Ганна влаштувалася вихователькою продовженого дня.
У 1982 році вони переїхали в Конотоп та почали облаштовуватися: Ганна працювала контролером в організації “Колгоспбуд” до 1996 року, а згодом — гардеробницею у школі.
У 1990 році вона звільнилася та зайнялася домашнім господарством. Чоловік Ганни Петрівни працював на “швидкій”, а потім у залізничній лікарні терапевтом. Разом вони прожили 42 роки.